У той час, коли весь цивілізований демократичний світ порівнює Гітлера із Сталіним, російське телебачення дійшло до того, аби поставити поряд з Гітлером Тараса Шевченка

Сюжет до дня народження Тараса Шевченка довів давно відому істину про те, що російське телебачення – це пропагандистська структура, націлена на виховання агресивних шовіністів та пасивних мас недоуків. У період особливої незговірливості української сторони на міждержавному рівні, бруд виливають не лише на чинних посадовців, які остерігаються кинути країну у Митний союз, – починають паплюжити національних геніїв та намагаються розпалити міжнаціональну ворожнечу. Подібні тактики російського ТБ не далекі від фальсифікацій та пропаганди, які у 1930-1940 роки змушували поневолені народи уславлювати своїх катів -Гітлера та Сталіна.

Кожну освічену людину обурить припущення про Шевченка-русофоба, обвинувачення у нелюбові до Оренбургу, куди він був засланий із забороною писати і малювати, цитати відомого українофоба Бєлінського про бездарність Шевченка та докори місцевій владі за витрачені 30 000 рублів (десь 8 000 грн) на вшанування 199-ої річниці поета.

Обурює не просто обмеженість поглядів, дикість як для ХХI століття, помножена на слабку обізнаність та сильні маніпулятивні навички спадкоємців радянського державного телебачення. Обурює спроба викривити факти так, аби постаттю Шевченка розпалити ненависть між двома народами, які обидва його шанують і доброзичливо ставляться один до одного. Сам Шевченко входив до кола російської інтелектуальної еліти – Карл Брюллов, для якого він був улюбленим учнем, граф Федор Толстой, який брав участь у викупу Шевченка з кріпацтва і зустрічав його після заслання, родина Рєпніних, Василь Жуковський, Тургенєв і чимало інших. І березень Шевченка у Оренбурзі – ще одне прекрасне свідчення того, що і звичайні росіяни, і звичайні українці однаково ставляться до Шевченка, однаково захоплюються його творами, чим викликають однакову протидію російського телебачення.

Очевидно, деякі вбачають у національному генії злочин, у той час коли національний поет – феномен модерного світу, першопричина пробудження сучасних націй. Бєлінський писав, що «Малороссия никогда не была государством». За 200 років у світогляді російської влади зрушень не відбулося, коли інші імперії попрощалися із своїм минулим і прогресували без тягаря історичної вини.

Для українців Шевченко – це не просто геніальний поет та видатний художник,  він – пророк багатьох трагедій української нації, глибокий мислитель, який майже через 200 літ говорить на актуальні сьогодні теми і дає оцінки, які для нас звучать сучасно. Шевченко  – визнаний, вивчений, але ще неосяжний. Його заповіти – це гарантії нашого національного збереження.

Так сміються ж з України
Стороннії люди!
Не смійтеся, чужі люде!
Церков-домовина
Розвалиться… і з-під неї
Встане Україна .
І розвіє тьму неволі,
Світ правди засвітить,
І помоляться на волі
Невольничі діти!..

(Тарас Шевченко, «Стоїть в селі Суботові…», 1845)

Прес-служба Політичної партії “Наша Україна” (http://razom.org.ua/news/14898/)