Хто зрадив Грузію?

Згідно до опитування, проведеного Центром Разумкова в серпні 2008 року, Грузію вважали агресором 29.2% українців, які взяли участь у опитуванні, натомість Росію – лише 24.2%.

Georgia

За даними Національного інституту стратегічних досліджень, 41.9% опитуваних вважали, що Україні краще не підтримувати у конфлікті жодну із сторін, а 21.2% висловилися за підтримку Росії. На боці Грузії були лише 24.2% учасників опитування.

Інформація, що її було оприлюднено соціологічною групою «Рейтинг», свідчить про те, що дії самопроголошеної Південної Осетії та Росії вважали найбільш виправданими 37% респондентів. Дії Грузії назвали найбільш виправданими лише 23% опитуваних.

Мусимо про це пам’ятати. Завжди.

Comments

  1. Фріц Теофіл says:

    На це вплинули такі фактори:

    1) Міф про “русскіх братьєв”. Дуже шкідливий міф, який ніяк не впливав на Росію, зате паралізовував Україну, позбавляючи її волі до опору колишній метрополії та до руху за власним шляхом. Зараз цей міф вибивають з нас самі росіяни – вогнем та свинцем, “Градами” і “Торнадо”. Але й зараз говорити, що цей міф знищений і вже більше не відродиться, було б дещо передчасно. А тоді він мав куди як більше сили.

    2) Шкурний інтерес. Та сама причина, яка не дає Заходу поставити Путіна на місце. В багатьох українців робота та бізнес так, чи інакше пов`язані з Росією. В принципі, це мало б спричинити взаємний вплив України на Росію та навпаки. Але на практиці виходить, як з міфом про “русскіх братьєв”. В рамках “русского міра” ( СНД, ЄЕП, ТС і т.д. ) принциповість можуть собі дозволити лише росіяни. Для інших аборигенів своїх країн-провінцій це зайва розкіш. Якщо ти відверто висловлюєш свою думку щодо зовнішньої політики Росії – можеш образити когось зі своїх російських партнерів і втратити прибуток. Можна, звичайно, мовчати. Але навіть подумки визнаючи, що Росія – агресор та окупант, ти змушений визнати себе її посібником, співучасником її військових злочинів. А значить – втратити свій внутрішній комфорт. Тому, зручніше думати, що винні грузини. Або американці з жидо-масонами та прибульцями з космосу. Або просто всі козли.

    3) Політика. Юлія Тимошенко, яка на той час мала дуже великий вплив на громадську думку, через свої ЗМІ “исподволь” поширювала думку, що Абхазія, Південна Осетія та Аджарія не хочуть жити в складі Грузії, а Росія лише дала їм нагоду визначитись. Ця брехня була потрібна Юлії Володимирівні, щоб нівелювати в очах українців власну ганьбу з улесливим хіхіканням перед Путіним. І щоб максимально знецінити в очах населення мужній вчинок Ющенка. Це їй вдалось значною мірою. Ті, хто любить Тимошенко і ті, хто ненавидить, або зневажає Ющенка, самі хотіли, аби хтось їх захистив від розриву шаблону.

    Що ж до виборців “регіоналів” та КПУ, то вони московську пропаганду споживають в чистому вигляді – нерозведеному псевдопатріотичною водичкою. Тому добре знають, що в усіх війнах за участю Росії, винен хто завгодно, тільки не Росія.

    4) Махінації з соцопитуваннями. Знаючи, що за Центром Імені Разумкова стоїть клан, в який входить, зокрема, Анатолій Гриценко, я не можу не сумніватися в даних цього центру. Коли Ющенко не призначив Гриценка міністром оборони в 2007-му році, він оголосив Ющенкові війну, почав на нього шавкати… І дані Центру імені Разумкова після цього якось дивно змінилися. Хтозна, може правдиве опитування дало б інший, дещо втішніший для нас результат.

    P.S. Так, деякі наші політики за мовчазної ( а то й дуже галасливої ) підтримки значної частини населення України іноді роблять такі речі… що чудово розумієш тих адекватних росіян, які зараз в меншості протестують проти Путіна та війни. Але ми тут не єдині. Ось в Грузії заочно “заарештували” Саакашвілі. І народ грузинський не порвав цих “заарештувальників” на гнилі тряпки…

    В кожної нації, яка жила колись в тюрмі народів, є свої, так би мовити, слабкі місця – природжені і набуті. В українців – свої, в поляків – свої, в грузинів – свої… Імперія за цей час добре вивчила їх, а деякі – створила сама. І вона знає, як ними користуватись. Путін пішов на нас війною, сподіваючись не стільки на свою силу, скільки на нашу слабкість…

    Це треба пам`ятати, не піддаючись ілюзіям, що вийшовши в черговий раз на Майдан, ми пройшли точку неповернення. Точку неповернення не пройшли навіть поляки. Її неможливо пройти, блискуче вигравши одну Конотопську Битву. Загроза повернення в російське рабство завжди висітиме над нами, як над японцями висить загроза цунамі. Вона має стимулювати нас до розвитку – свого та своєї країни – і готовності в будь-який момент дати ворогові відсіч.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: