Фрагмент із вступу до книги Ярослави Людкевич “Вони”.
Українська Повстанська Армія була утворена на Волині на свято св. Покрови 14 жовтня 1942 року для захисту мирного населення від німецьких поневолювачів. Проте вже незабаром ця спочатку нечисельна військова організація переросла у потужний спротив трьом жорстоким окупаційним режимам: комуно-більшовицької Росії, нацистської Німеччини та Польщі. Необхідно відзначити, що на той час УПА була єдиною військовою та політичною силою, яка стала на захист простих українців, яких кожний завойовник мучив і катував по-своєму. Понад п’ятнадцять років безстрашно боролася ця армія без усякої допомоги ззовні й тільки тією зброєю, яку вона відбивала у своїх ворогів, з військовими надпотугами страшних тоталітарних монстрів. Феномен виключно український! У всіх інших країнах визвольні рухи періоду Другої Світової війни діяли з допомогою або альянтських, або московських сил.
Загони УПА були побудовані за законами регулярної армії і діяли на всіх теренах України: від західних до східних: УПА-Захід, УПА-Схід (включно зі Сумщиною, Донеччиною), від північних до південних: УПА-Північ, УПА-Південь. За підрахунками головного командира УПА полковника Василя Кука, армія разом з допоміжними службами налічувала близько півмільйона осіб. А ще – мільйони українців, які допомагали повстанцям, хто як, хто чим міг: продуктами, медикаментами, одягом, будь-чим іншим. У вир визвольної боротьби були втягнуті всі: молодь, старші люди, навіть діти, для яких гордістю було стояти на чатах чи виконувати інші доручення. Це була воістину всенародна Армія! Недаремно французький генерал де Голь із такою заздрістю і пошаною висловлювався про УПА, стверджуючи, що якщо б у нього була така армія, то він завоював би з нею весь світ!
Мабуть символічним було те, що в той час, як кремлівські посіпаки воювали з УПА, багато їхніх військових старшин-українців, а то й простих солдат, зрозумівши суть, переходили на сторону упівців для спільної боротьби проти большевицької окупації. У 1947 році, вже після Другої Світової війни, Москва, Прага і Варшава вирішили навіть підписати пакт про спільну боротьбу з УПА. Проти неї були кинуті вишколені об’єднані дивізії. Але і це не дало бажаних результатів. Підсилена всенародною підтримкою і любов’ю, армія продовжувала жити і боротися, обороняючи народ від кривд. Вони так і підкріплювали один одного, наповняючи взаємно міццю і непереможністю – Народ і Армія!
Відомо також, що ще 22 червня 1944 року Берія і Жуков, відомі сталінські сатрапи, підписали наказ за № 0078/42, згідно з яким всіх українців мали вивезти на Сибір. Цей план вже навіть почали здійснювати, але тоді в обороні своїх співвітчизників знову стали воїни-повстанці. Вони всіляко перешкоджали злочинцям: визволяли арештованих з в’язниць, попереджали про вивози, виданими у підпіллі листівками викривали диявольські кремлівські плани. Їх убивали, переодягнені під повстанців енкаведисти влаштовували простим людям різні провокації в надії дискредитувати упівців, але народ знав і розумів, хто є ким.
Сьогодні відомо: воїни УПА – це найкращі сини і доньки нашого народу. Це звичайні хлопці і дівчата, які знали, за що і чому віддають своє життя. І в цьому їх велич. У надзвичайно жорстокій боротьбі з потужними ворожими режимами повстанці отримали духовну перемогу, а така перемога – найцінніша з перемог, духовний скарб нації. Їх катували, їх вбивали, але правдою є, що герої не вмирають. Вони просто відходять у вічність, залишаючи послідовників ідеї, справи, чину. І найкращою віддякою їм буде розбудова вільної, багатої, процвітаючої України. Такої, за яку вони боролися, за яку помирали. Сьогодні, коли ми отримали нарешті українську владу, це завдання кожного свідомого українця.
Світлина з сайту https://gazeta.ua/.
НАСПРАВДІ 