Фрагменти публікації в газеті “Дзеркало тижня” (22 лютого 2008 року) і звернення Президента України до Дня Конституції (28 червня 2009 року).
Коли ми говоримо про Конституцію, маємо дати відповідь на питання: що вона означає для Української держави, для українських громадян. З правової точки зору, Конституція є головним правовим уставом держави. Але не менш важливим є розуміння світоглядного підґрунтя Конституції. Тільки такий Основний Закон, який відповідає природі відносин у суспільстві може бути дієвим, може на практиці впорядкувати ці відносини і спрямувати їх на розвиток нації. Конституція — це і система поглядів, мислення та бачення українського народу, його самоідентифікація та розуміння власної державності. Перші конституційні проекти своєю ціллю ставили саме закріплення права української нації на самостійну державу.
Згадаємо перший такий документ, який увійшов в історію під назвою «Конституція Пилипа Орлика». У «Пактах й конституції законів та вольностей Війська Запорізького» укладених 5 квітня 1710 року П.Орлик зробив спробу запровадити в Україні перші паростки демократичних відносин між законодавчою владою — виборною Генеральною радою та виконавчою — гетьманом та старшиною. Але головне в документі Орлика — це проголошення права Української держави на суверенітет, підняття українського питання на рівень європейської політики. Поява цього документа заслужено розглядається як початок історії української Конституції.
Ідеї українського конституціоналізму, започатковані Пилипом Орликом, активно розвивалися і в наступні століття.
Ці ідеї отримали втілення в таких проектах, як «Проект основаній устава українського общества «Вольный Союз» — «Вільна спілка» Михайла Драгоманова (1884р.), «Основный закон Самостійної України» Миколи Міхновського (1905р.), основних державницьких документах: Третьому і Четвертому Універсалах Української Центральної Ради (1917 р.), Конституції української народної республіки (статуті про державний устрій, права і вольності УНР, 1918 р.), Законах Української держави про тимчасовий державний устрій України (1918 р.), Акті Соборності України від 22 січня 1919 року, проекті Основного державного закону УНР (1920 р.). Певне значення мали й радянські конституції України, остання з яких, зазнавши докорінних змін, діяла до прийняття чинного Основного Закону України.
Істотним внеском до скарбниці українського конституціоналізму стала ухвалена Верховною Радою 16 липня 1990 року Декларація про державний суверенітет України. Сама ж Конституція України була прийнята керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим всенародним референдумом 1 грудня 1991 року.
Прийняття Конституції України 28 червня 1996 року було великою подією у державному будівництві. Основний Закон незалежної Української держави став переконливим свідченням незворотності прагнень до утвердження в Україні справжнього народовладдя, демократичних засад суспільного життя. Водночас досвід підготовки, прийняття, тим більше — реалізації положень Конституції-1996, виявив такі проблеми, як недосконалість гарантій та захисту конституційних прав і свобод громадянина, неефективність системи стримувань та противаг, наявність певних неузгодженостей та прогалин. Ця Конституція відображала домовленості політичних еліт та гілок влади на перехідний пострадянський період розвитку України.
Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року став ще одним компромісом еліт, прикладом кулуарного конституціоналізму, а не реалізацією глибинного національного запиту та прагнень народу. Показовим є те, що цей закон був присвячений взаємовідносинам президента, парламенту та уряду і залишив поза увагою інші сфери конституційного врегулювання.
Якщо хочемо жити гідним життям, мусимо усвідомити: Конституція – не сухий юридичний кодекс, яким опікуються правники та політики. Конституція – це особиста справа й інтерес кожного громадянина. Це спільний скарб і спільна відповідальність усього Українського народу.
У Конституції – наш прямий зв’язок з усією тисячолітньою Україною. Це – не пафос і не просто слова. Ми – нація. І маємо поважати себе як націю. Та найважливіше: Конституція – це наше з вами нинішнє і майбутнє життя. Це – наш великий суспільний договір про те, як хочемо жити. Сьогодні і на десятки років уперед. Саме тому це стосується всіх. Усіх без винятку.
Світлина – http://podrobnosti.ua/2008626-inauguratsija-prezidenta-ukrainy-viktora-juschenko.html.
НАСПРАВДІ 