Зі вступного слова до книжки «Володимир Івасюк. Життя — як пісня. Спогади та есе» (http://www.ivasyuk.org.ua/books.php?lang=uk&id=zhyttya_yak_pisnya-2003&part=vstupne_slovo).
На світлині: встановлення меморіального знаку Володимирові Івасюку на Будинку звукозапису в Києві 3 березня 2017 року. Світлину взято зі сторінки Анни Солоничної в Facebook (https://www.facebook.com/photo.php?fbid=1267375943381461&set=pcb.1267376223381433&type=3&theater).
Хіба є в світі українець чи українка, які б не знали й не шанували ім’я Володимира Івасюка? Добре пам’ятаю, як у критичні для України 70-ті роки, коли здавалося, що все українське перебуває за ґратами в Сибіру, Мордовії чи в Магадані, все талановите приховане від злого ока в глибоких шухлядах, раптом пролунала «Червона рута». «Ти у мене єдина, тільки ти, повір», — так поет сказав не тільки дівчині, а й своїй Батьківщині, створивши в пісні геніальний триєдиний образ коханої — матері — України.
Після «Червоної рути», яку співали від Карпат, де вона народилась, і до Курил, навіть вірмени й грузини намагались написати хоча б одну пісню українською мовою, не кажучи вже про росіян чи білорусів.
Минуло майже чверть століття, як не стало Івасюка (книжку було видано в 2003 році – прим. ред.). Проте його пісні лунають в Україні. Не спадає інтерес до творчості і життя композитора. Хоча молоде покоління більше знає Івасюка з розповідей старших та публікацій, що не так вже і часто з’являються у засобах масової інформації. Рідкістю стали й збірки його пісень. Адже саме вони, на мою думку, можуть знайти відгук у серцях та душах молодих людей, сформувати в них відчуття краси й любові до рідної землі, яку так натхненно оспівав Івасюк у своїх шедеврах — «Баладі про мальви», «Пісні про тебе», у «Літі пізніх жоржин», а надто — в «Червоній руті», «Водограї»…
Як треба цих пісень сьогодні! Як треба, щоб молодь більше знала про Володимира Івасюка — легенду української пісні, незвично працьовиту, шляхетну, добру людину. Настав час глибшого розуміння його творчості, його місця в історії України.
… Бо такі, як Івасюк, приходять у світ, на жаль, дуже рідко. І ми маємо пишатися, що він був серед нас, що нам пощастило жити з ним на нашій рідній землі!
НАСПРАВДІ 