Фрагмент листа Віктора Ющенка Єжи Бузеку, Президентові Європарламенту, від 17 квітня 2010 року.
Активна участь Степана Бандери в українському визвольному русі коштувала йому багатьох років ув’язнення і, в підсумку, його життя. Організація українських націоналістів, що її лідером він був, проголосила відновлення Української Держави Актом від 30 червня 1941 року. Відмова Степана Бандери (попри німецький тиск) скасувати Акт призвела до його ув’язнення в концентраційному таборі Заксенгаузен, де він залишався впродовж майже всієї війни. Тим часом наприкінці 1941 року український визвольний рух, який стали називати “бандерівцями” в документах окупаційного режиму, розгорнув активну боротьбу проти нацистів, тим самим полегшуючи перемогу європейських демократичних цінностей над тоталітаризмом. Уся сім’я Бандери стала жертвою тоталітарних режимів: його батька, о. Андрія Бандеру, було застрілено совєтами в 1941 році й поховано в сумнозвісному Биківнянському лісі біля Києва; його братів Олександра й Василя було вбито в нацистському таборі смерті, відомому як Аушвіц; його сестер Оксану, Марту та Володимиру протягом багатьох років було ув’язнено в радянських таборах у Сибіру. Після війни Степан Бандера поновив свою політичну роботу, спрямовану на досягнення незалежності України, і з цієї причини, як небезпечного ворога радянського режиму, його було вбито найманцем КГБ в 1959 році. Ще за його життя Бандера став символом визвольної боротьби як для мільйонів українців, так і для тих, хто прагнув створити перешкоди на нашому шляху до свободи.
Джерело: http://www.lucorg.com/news.php/news/4267.
Відео: похорон Степана Бандери в Мюнхені, 20 жовтня 1959 року.
НАСПРАВДІ 