Статтю було написано в листопаді 2008 року в рамках програми «Уроки історії: Голодомор 1932-33 рр.»
Цей проект покликаний розпочати обговорення уроків, які Україна повинна засвоїти через призму вивчення і осмислення Голодомору 1932-33 рр. Ми бачимо це як роздуми про історичну пам’ять, яка через факти та їхню об’єктивну інтерпретацію допоможе Україні вже сьогодні будувати своє життя свідомо і з перспективою на завтрашній день.
У цьому році минає три чверті століття з того часу, як комуністичний сталінський режим здійснив чергову, найжахливішу спробу знищити український народ.
Сьогодні вже доведено, що Голодомор 1932-33 рр. був штучно організованою акцією проти українців, які не бажали бути слухняним елементом тоталітарної радянської машини. Жертвами голоду стали мільйони людей. Кожна родина в Радянській Україні і на Кубані втратила когось з рідних. Моя родина з боку і батька і матері не були винятком. Як і родини багатьох людей, що читають цю статтю. Це була одна з тих вселенських катастроф, після яких народи відходили у небуття.
Але, не дивлячись на страшні втрати, Україна вижила. Проте, це вже була інша країна. Її долю було штучно змінено, її місію в світі намагалися стерти. Десяткам мільйонів людей спробували силою нав’язати інше життя, ворожий світогляд.
Понад півстоліття цей геноцид залишався викликом минулого, на який українська нація не могла дати відповідь. Ініціатори і виконавці Голодомору, їхні політичні нащадки намагалися зробити все, щоб пам’ять про цю трагедію зникла назавжди.
Однак, незважаючи на всі заборони, утиски, репресії, Україна пам’ятає людей, що були вбиті тільки за те, що прагнули жити на своїй землі як їм хотілося, як заповідали їхні батьки.
Усі ми – діти і онуки тих, хто врятувався. Нас могло бути в кілька разів більше. І всі, кого ми зараз не дорахувалися – це наші рідні, чиї душі не народилися у цей світ, бо хтось хотів насильно створити «світле комуністичне майбутнє».
Наш святий обов’язок перед минулим – вшанувати пам’ять загиблих. Встановити пам’ятники, запалити свічки, прочитати молитви, впорядкувати могили, розповісти про них нашим дітям. Але це далеко не все. Голодомор не є проблемою тільки минулого – він є проблемою сучасних українців і буде проблемою прийдешніх поколінь, якщо ми не зробимо висновки.
Пам’ять про жахи голоду перетворилася на біль і СТРАХ, які глибоко засіли у душі кожного, хто пережив 1930-ті роки, і передавалися далі на генетичному рівні.
У цьому вступному слові неможливо проаналізувати усі наслідки Голодомору для України – з цієї теми вже оприлюднено багато досліджень, де науковці детально реконструюють механізм застосування терору голодом і його жахливі результати. Висновок єдиний – Голодомор змінив етнічний склад населення України і на рівні підсвідомості, на рівні менталітету і світогляду він досі негативно впливає на нас.
Що відбулося? 75 років тому Голодомор забрав життя, за різними оцінками, 10% – 25% населення України, а решті скалічив душі. Він зіштовхнув Україну з її власного шляху. Зараз він заважає Україні навчитися САМОСТІЙНО, не боячись і вірячи у свої сили формувати власне майбутнє.
Адже мова в жодному разі не йде про повернення в минуле, про відкидання тих років, які Україна прожила після Голодомору. Це неприпустимо, бо ці сімдесят років – це так само наша історія. Це життя людей, які здолали багато перешкод, які вражали світ своїми досягненнями, але які дуже часто не були вільні у своєму виборі.
Робити осмислений, часом – нелегкий, але СВІЙ вибір можуть тільки вільні люди, що створюють вільне суспільство.
Народ, яким керує підсвідомий страх, не може творити і бути щасливим, він може тільки підкорятися чужій волі. Еліти цього народу, які так само бояться взяти на себе відповідальність, можуть бути тільки маріонетками. Вони приречені жити за чиїмись правилами, постійно оглядатися і виконувати чиїсь примхи. Треба мати велику мужність, щоб знайти власну долю і реалізувати власне призначення.
Тема Голодомору дуже складна для вивчення і переосмислення. По суті, це важкий шлях до себе, шлях до одужання нації, історична пам’ять якої, як рятівна нитка Аріадни, допоможе нам звільнитися від тягарів.
Ми або пройдемо цей шлях до кінця, або втратимо право називатися нащадками тих, хто вже тисячі років тому вирощував хліб, хто створив державу Київська Русь і освятив її, хто побудував Святу Софію та Лавру на схилах Дніпра, нащадками славних лицарів-козаків, які боронили Україну від різноманітних загарбників, любили її більше життя і передали нам.
Звільнення від страху і стереотипів – це клопітка робота, яка потребує багато зусиль. Але її можна виконати. Відродження пам’яті про Голодомор свідчить, що український народ може здолати усі перешкоди і завоювати достойне місце в світі.
Замисліться на хвилину.
Чи могли ми у перші роки незалежності мріяти, що про мільйони загиблих співвітчизників публічно, не від кого не ховаючись, згадають українські можновладці?
Чи могли ми про це мріяти навіть п’ять років тому, у 2003 р., коли Міжнародний благодійний фонд «Україна 3000» започаткував програму «Уроки історії: Голодомор 1932-33 рр.» і тема Голодомору вперше розглядалася під час парламентських слухань? Коли цілі фракції відмовлялися навіть чути про злочини проти людяності, що відбулися на їхній Батьківщині? Ще і зараз не всі з них можуть казати правду, але ситуація кардинально змінилася.
У 2006 р. Верховна Рада України прийняла Закон, яким Голодомор визнається актом геноциду проти української нації. 63% населення повністю підтримує це рішення, і рівень розуміння і підтримки з року в рік збільшується. Голодомор так само визнали геноцидом у майже 20 країнах світу і кількість цих країн постійно зростає.
Якщо б хтось ще у 2000-му році сказав, що так буде, його б вважали фантазером.
Окремі заяви з теми Голодомору зробили ООН (2003 р.) та ЮНЕСКО (2007 р.). У цих документах ще немає слова «геноцид», мова йде про вшанування пам’яті загиблих. Але чи могли ми 10 років тому сподіватися, що на таких поважних світових форумах, які розглядають проблеми усього людства, взагалі звучатиме тема Голодомору?
Пройде ще деякий час і світова спільнота неодмінно визнає те, що вже засвідчено тисячами оприлюднених документів і десятками тисяч зібраних свідчень очевидців. У світі побачать всі ці докази. Ми неодмінно донесемо їх через виставки, публікації, фільми, конференції тощо.
Чи вірили дослідники з української діаспори, які впродовж 1950-1970 рр. публікували перші розвідки і правдиві факти про Голодомор, що їхні слова почують на всіх континентах?
Чи могли сподіватися на початку 1980-х рр. дослідники Роберт Конквест та Джеймс Мейс, які працювали у Гарвардському університеті, що їхні книги перевернуть ставлення західної академічної науки до проблеми Голодомору? У той час, коли авторитетні радянські вчені були змушені називати їхні дослідження «підривною діяльністю» і пропагандою.
Зараз вже нараховується понад 20 000 статей, монографій, збірників документів, які висвітлюють різні аспекти історії Голодомору, його причини, перебіг і наслідки. Пошуки тривають.
25 років тому в Україні і світі сперечалися, а чи був взагалі голод? 20 років тому навіть керівництво українських комуністів визнало, що голод був, але пояснювало його посухою і певними «помилками» в економічній політиці. 10 років тому Україна усвідомила, що голод виник внаслідок дій комуністичного режиму, обговорення почалося в контексті чи був це навмисний злочин, чи радянські керманичі проводили страшний експеримент над власним народом?
Зараз теза про злочинний характер Голодомору базується на тисячах доказів. Дискусії, переважно, тривають щодо формальних моментів і деталей: чи можна його визнати геноцидом згідно з діючими міжнародними конвенціями, чи слід говорити про злочин проти людяності, чи є якийсь інший термін? Скільки мільйонів загинуло – 5, 7 чи 10? Що вважати хронологічними рамками Голодомору – 1932-33 рр., чи врахувати голодні прояви ще у 1930?
Чи могли ми сподіватися на такий результат? Але нація не просто сподівалася – вона діяла, і це змінило світ навколо.
Зважте, все це робилося і робиться, незважаючи на страшенний опір впливових сил, яким не вигідна правда про Голодомор, які хочуть бачити Україну пригніченою, другорядною і слабкою.
Саме тому дуже хотілося б подякувати усім – науковцям, журналістам, дипломатам, свідкам – усім, хто допоміг відкрити істину про Голодомор.
Отже, усвідомлення значення Голодомору – це саме той шлях до себе, прагнення осягнути власну сутність. Україна починає сприймати власну історію через призму доказів, фактів, а не ідеологічних настанов різних «доброзичливців».
Це прецедент, який повинен бути застосований і до інших складних сторінок історії. В жодному разі не для її перекручування у той чи інший бік. А тільки заради відновлення справедливості. За свою правду треба боротися. Це важко, але як по-іншому? Тільки так нас будуть поважати у світі.
Тому ми закликаємо усіх українців долучитися до вшанування пам’яті жертв трагедії. Вивчіть історію своєї родини, поставте свічку, допоможіть впорядкувати забутий цвинтар – це маленькі кроки, які об’єднають країну і допоможуть їй стати вільною.
Таке прагнення не може бути спрямоване проти когось – це все спекуляції нещирих політиків. Ми впевнені, що мине кілька років, і ті наші сучасники в Україні і за кордоном, хто сьогодні відмовляється визнати Голодомор геноцидом, перестануть бачити у правдивому висвітленні української історії загрозу для себе.
Адже чого боятися правди, якщо ти ні в чому не винен, і, навіть, більше – якщо ніхто тебе ні в чому не звинувачує? Хіба що ти сам вважаєш себе винним, бо є щирим прихильником сталінських методів і послідовником його режиму. Але таке ставлення – це не питання дій України, це внутрішня проблема таких суб’єктів.
І тільки тоді, коли наше покоління і наступні, відчують, що досліджені всі історичні факти, що записані всі свідчення живих очевидців, що вшановані імена всіх жертв, що усунуто нерозуміння світом цього питання, тільки тоді ми зможемо закрити цю сторінку нашої історії і тільки тоді ми матимемо моральне право та силу рухатися далі.
Ми переконані, що в найближчі роки Україна виконає свою місію – донесе правду про Голодомор до усього світу. Це наш обов’язок, бо ми пережили це страхіття. На жаль, наш народ відчув, що це таке – у мирний час втратити мільйони співгромадян. І він повинен зробити все, щоб подібний злочин ніде і ніколи не повторився.
Джерело: http://web.archive.org/web/20081216042853/http://www.holodomor33.org.ua/category?id=19.
На світлині: Президент України Віктор Ющенко і Перша леді Катерина Ющенко вшановують пам’ять жертв Голодомору. 22 листопада 2008 року.
НАСПРАВДІ 