Інформаційна війна проти третього Президента України Віктора Ющенка досягла апогею. Влада вилучає зі шкільних підручників згадку про Помаранчеву революцію, а представники опозиції, почувши про помаранчевого президента, починають бризкати слиною.
Поведінка опонентів Ющенка нагадує роздмухувану «старшим братом» істерію, зображену Джорджем Орвелом у антиутопії «1984»: «Він… обрушився на партійні доктрини; нападки були не позбавлені переконливості, і слухач мимоволі побоювався, що інші люди, менш тверезі, ніж він, можуть їм повірити.»
Аргументи Ющенка дійсно є переконливими. «Ми почали з того, що ми мали економіку, яку не називали ринковою. Ми мали поправку Джексона-Веніка, де нам забороняли торгівлю, де були митні обмеження… За чотири з половиною роки ми приходимо до членства у Світовій організації торгівлі, ми приходимо до спільного неба, ми включаємось у Болонський процес, ми стаємо членами Європейської енергетичної асоціації, ми заключаємо вісім угод секторальних інтегрованих…, ми приходимо до асоціативного членства у Європейському Союзі, до зони вільної торгівлі Україна – Європейський Союз». Чітко, виважено, по пунктах Ющенко доводить переваги європейської інтеграції перед нав’язуваним «старшим братом» Митним союзом.
«Старший брат» не сидить, склавши руки. Як пише московський журнал «The New Times», «Кремль узяв на озброєння технології дискредитації опозиції, що використовувалися ще за радянської влади, але і придумав дещо новеньке… Якщо говорити про канали розповсюдження паплюжачої інформації, то найбільший інтерес тут представляє Інтернет – як найбільш непідконтрольне владі середовище.» Як практично влаштовується політичне цькування в Інтернеті? «Перший вид – купівля конкретної технології на кшталт спам-атаки, коли будь-яке місце в Інтернеті, де люди згадують «замовлений» об’єкт, моментально засмічується. Цей метод є ефективним для створення негативних асоціацій з клієнтом серед нейтральної публіки. Друге – підкуп агентів впливу, тобто, платних коментаторів, готових за винагороду піти за вказаною адресою і там вилити жовч на кого завгодно і в яких завгодно висловах. Третій вид Інтернет-цькування – створення агітбригад. Наймається група користувачів, які готові довгостроково поливати об’єкт брудом на різних майданчиках і при цьому – аргументовано. Спочатку вони довгий час пишуть у своїх блогах цілком адекватні пости, заробляють собі пристойну репутацію, а потім в якийсь момент починають публікувати дискредитуючі матеріали.»
Ці технології почали використовуватись ще за часів президентства Ющенка. Пам’ятаю свій шок від вищезгаданої спам-атаки, об’єктом якої стала новина на Інтернет-сайті респектабельного українського видання «Корреспондент» про заплановане відвідування Президентом Ющенком місця поховання жертв політичних репресій у Дем’яновому лазі. Буквально через п’ять хвилин після появи новини, в якості коментарів до неї було додано стільки бруду, що у читача виникало бажання заплющити очі.
«Ющенко морив Меркель Голодомором» – таку назву має матеріал «Української правди» про візит до України Канцлера ФРН. За допомогою подібних маніпуляцій, в Інтернет-аудиторії формувалося зневажливе ставлення до однієї з найбільших трагедій ХХ століття та до Президента, який «посмів» включити вшанування пам’яті жертв Голодомору до обов’язкової програми офіційних візитів голів іноземних держав.
Звичайно, лунали й інші голоси. «Щодо Ющенка, то варто відзначити: те, що він зважився на такий гострий конфлікт із Росією, безперечно свідчить про його мужність, бо це цілком знімає знамениті підозри, якими от уже два роки деякі політики щедро годують суспільство, говорячи про те, що Президент зацікавлений у фінансових «відкатах» газових посередників. Не може ж людина робити газову війну, одночасно сподіваючись на «відкати». Тож Ющенко демонструє принципову позицію» – зазначав політолог Віктор Небоженко в інтерв’ю газеті «День» під час українсько-російського «газового» конфлікту на початку 2009 року. Нажаль, такі поодинокі випадки об’єктивного аналізу політики Президента Ющенка швидко танули у хорі представників організованих «старшим братом» агітбригад.
«Українське питання» ще багато років буде залишатися питанням номер один російської зовнішньої політики. Українські політичні лідери, які прагнуть гідної, сильної, незалежної української держави, приречені ставати «об’єктами», проти яких «старший брат» застосовуватиме всю міць своєї пропагандистської машини. Більшість українських політиків, усвідомлюючи це, уникають фундаментальних для української незалежності питань. Усвідомлює це і Ющенко: «Якщо ти будеш сьогодні говорити про помісну церкву – скоріше, ти програєш. Якщо ти будеш говорити про українську мову – скоріше, ти програєш. Якщо ти будеш говорити про НАТО – скоріше, ти програєш. Якщо ти будеш говорити про розторження московської чи харківської угоди – скоріше, ти програєш.»
«Але», – наголошує третій Президент України,- «не говорити це я не можу. Я буду завжди про це говорити». Чи дійдуть його слова до українців повз шум кремлівських «глушилок»?
НАСПРАВДІ 
Reblogged this on Igor1977UA – Blog.
Так, вклад Ющенка в становлення України дуже важко переоцінити. Він є героєм української нації і вороги наші бояться його не як Тягнибока чи Яценюка, а так, як боялися б Романа Шухевича, якби він був нашим сучасником. Все це так. Але тут йдеться про інформаційну політику, яка завжди була ахіллесовою п`ятою Віктора Андрійовича. Його єдиним явним недоліком і багаторазово повтореною помилкою.
Інформаційна політика Ющенка така, що не буде великим перебільшенням, якщо сказати, що її немає і по суті не було ніколи. В 2002-2004 роках він ще міг перемогти і так. Хоча, хтозна – якби тоді в Віктора Андрійовича була пристойна інформаційна команда ( і всеукраїнська газета, яка б доступною і цікавою для пересічного
українця мовою доносила б позицію Ющенка до народу ) може йому б і вдалося пояснити виборцям, чому він не хоче йти у спілку з Тимошенко. Тоді б вся наша історія була б іншою.
А коли Віктор Андрійович став Президентом – потужна, розумна, грамотна інформаційна політика стала для нього необхідною, як повітря. Але її в нього не було. Тому вся брехня, весь бруд в його безпрецедентній кількості та бридкості лився на Ющенка безборонно. Ющенко встояв. Розум більшості з нас – ні.
Саме завдяки наявності у ворогів потужної інформаційної зброї зарядженої брехнею, ми “розчарувалися” в Ющенкові, промінявши свого справжнього національного лідера на фальшивку-Тимошенко. Зараз на підході купа нових фальшивок.
Ворог вже вкотре переміг нас саме силою слова. Тому відоме гасло “Нашої України” в 2002-му році давно вже слід підправити: “І словом, і ділом!”
Іноді мені здається, що Віктор Андрійович гадає, що якщо він проїдеться перед виборами по нашій “глибинці” і розумно та щиро пояснить людям що та як, то все буде добре. Але це не так. Розмовляти з народом – справа добра. Але альтернативою повноцінною невпинної інформаційної політики це бути не може.
Так, я розумію, що перекричати таку горлянку, як в кремлівської гебні з усіма підконтрольними їй ЗМІ – просто неможливо. Що правда взагалі тихіша за брехню. Що апелювати до ницих інстинктів колоніального бидла зараз, на жаль, все ще набагато продуктивніше, ніж звертатись до розуму та гідності українців. Розумію я також, що такий рівень інформаційної політики, як в Януковича та Тимошенко, Ющенкові не допоможе.
Як не допоможе хірургові бензопилка “Дружба”… Я розумію також, що одна людина не може бути фахівцем з геть усіх питань. Навіть така людина, як Віктор Андрійович. Але навіщо тоді так звана “команда”? Щоб здійснювати перебіжки в інші політсили?
Одне я знаю напевне – якщо люди Ющенка не налагодять нормальну інформаційну політику своєї політсили – Віктор Андрійович буде приречений на поразку. І Україна теж. Бо зараз альтернативи Ющенкові немає.
Сначала Ющенко приподнёс Януковичу президенство на блюдечке с голубой каёомочкой , а теперь обижается на своего протеже.
Шановний пане Олеже, закиди Ющенку у нібито підтримці Януковича є пересмикуванням. Насправді Ющенко не підтримав кандидатуру Тимошенко. Так само, до речі, відмовилися її підтримати Яценюк, Гриценко, Кириленко та Тягнибок. Чому їх ніхто не звинувачує у підтримці Януковича? Тому, що розмови про підтримку Ющенком Януковича є частиною кремлівського сценарію з дискредитації Ющенка. За часів свого президентства Ющенко казав: “Час жити своїм розумом. Час стати самими собою й навчитися поважати себе і свою власну історію, пам’ятати своїх власних героїв. Час поглянути на нашу історію рідним, чистим поглядом. Час оцінювати її з українських, а не нав’язаних ззовні позицій”. Дуже прошу Вас дослухатись до цих слів.
У Ющенка є ще шанс повернути до себе довіру:
1) негайно припинити оце самовозвеличення і самовихваляння з відродження української пам’яти (голодомор, УПА, церква, тощо) присвоєння собі заслуг інтелігенції українського люду;
2) перепросити українців за те що обіцяно на Майдані і не зроблено;
3) припинити боротися з Тимошенко і почати боротися з Януковичем.
Шановний пане Андрію, Віктор Ющенко дійсно зробив дуже багато для відновлення національної пам’яті. Невже Ви це заперечуєте? На звинувачення щодо нібито невиконаних обіцянок Ющенко багаторазово відповідав, зокрема, під час парламентської виборчої кампанії. Ющенко завжди відстоює інтереси України; особисті стосунки з тим чи іншим політиком у цьому контексті не мають жодного значення.
Шановний пане editor, погоджуюся з Вами, це мої емоції. Але погодьтеся і зі мною що Вікторові Ющенку потрібно щось змінити у своїй риториці і діях і то кардинально, щоби люди почали навертатися до нього.
Пане Андрію, у вас є шанс повернути собі репутацію адекватної, мислячої людини. Для цього вам треба:
1) Визнати очевидне. А саме – величезну роль Віктора Андрійовича в поверненні українцям пам`яті та національної свідомості. І від усього серця подякувати йому за це.
2) Смиренно перепросити Віктора Андрійовича за те, що ви його зрадили. І від усього серця подякувати йому за те добро, яке він приніс для України на посаді Президента.( Хоч такі як ви і позбавили його реального впливу на економіку та практичне господарювання, передавши відповідні важелі геть іншій людині – путінській підніжці Юлії Тимошенко. )
3) Само-собою, перестати “боротися” брехнею в інтернеті проти Ющенка ( і без вас доволі охочих, одних москалів – рій ) і почати боротися правдою проти зрадників України. Зокрема, проти Януковича.
Пане Фріц Теофіл, і Ви і я не байдужі до постати Віктора Ющенка, і у Вас і у мене біль від того що зараз відбувається в Україні. Якщо це допоможе, не моїй репутації, а Україні – я визнаю усі три Ваші поради. Але що ми можемо робити щоби протистояти отому добре фінансованому спецслужбами московському рою? Ми погрузли у тій спланованій дезінформації довкола нашої історії, довкола усіх історичних постатей. Який Ви бачите вихід?
Пане Андрію, я Вам відповім. Хоча, чесно кажучи, я сам би хотів почути відповідь на це запитання. Однак, я відповім, як вмію.
Про найкращий вихід я писав панові Ханту в розділі про “націоналізм та політичну націю”. Там, куди треба крутити коліщатко. Однак, цей вихід зараз навряд чи можливий.
Як протистояти московській брехні? Так само, як протистояти хворобам – зміцнювати своє здоров`я та імунітет. Розвивати критичне мислення, пам`ять. Тоді маніпулювати нами стане набагато важче. Любити Україну понад всіх своїх тарганів в голові. Бути господарем своїх емоцій, бо якщо їх не опануєш – значить їх опанує хтось інший. Пропаганда розрахована на ідіотів – будьмо розумнішими. Пропаганда розрахована на бидло – маймо гідність. Брехня розрахована на тих, хто хоче бути обдуреним, бо йому думати боляче – не бажаймо цього. Думаймо, незважаючи на крепатуру.
Як бачите, пане Андрію, нічого нового я не сказав. Жодної “чарівної німецької таблетки”, яка знищить всі наші хвороби.
Іще одне – не варто влаштовувати міжусобиці без крайньої на те потреби. Ось я вважаю, що Тягнибок і вся “свободівська” верхівка – фальшивки. Але я не йду на “свободівський” сайт і не “воюю” там Тягнибока. Бо знаю, що ніякої користі, окрім шкоди, від цього не буде. Порив, що приводить українців в лави організації, яку вони вважають націоналістичною – дійсно золотий. Якби цим людям трохи більше критичного мислення і трохи менше певної інфантильності – ціни б їм не було. Хай повчаться розуму на власному досвіді.
На мою думку, Кличко – ніякий політик. І краще б йому зосередитись на боксі – як бійцеві і як промоутерові “К-2″… Але я не йду на сайт УДАРу і не “боксую” там з прихильниками Кличка в політиці. Бо знаю, що від цього буде тільки шкода.
Ви зрозуміли, про що я.
Пане Фріц Теофіл, дякую за Вашу докладну і толерантну відповідь. Ось зокрема Ваша думка про міжусобиці видається особливо важливою.
Про “Свободу” – не маю ніякої документальної інформації про фальшивість верхівки. Їх дії у парламенті недостатньо виважені і деколи, як мені видається, на користь регіоналам. Постаті лідерів – Тягнибока, Фаріон та Михальчишина своєю безкомпромісністю і відвагою називати речі своми іменами, надихають вірою в Україну багатьох людей (у тому числі і мене), які досі жили у своїй шкарлупі і не наважувалися на думки вслух. Звичайно з часом дещо може змінитися, бо рій московських спецслужб повинен показати свою роботу як не підкупом, то шантажем.
Про “Удар”. Кличко дійсно ще не великий політик, але має ще не зіпсовану репутацію і добру перспективу якщо правильно визначиться в усіх аспектах української державної ідеї. Наразі він дещо завиває у папірці. Бажаю йому не схибити.
Про “Батьківщину” Ви не сказали нічого – а це добра частина усієї опозиції і суспільства. Тимошенко і надалі аґент Кремля? Невже міжусобиці та роздори на радість спецслужбам таки залишаються?
Пане Фріц Теофіл, вибачте – так поза темою. Ви згадали жартома про “чарівні німецькі пігулки” чи вони і Ваше прізвище “Фріц” мають щось спільне? Можна до Вас звертатися “пане Теофіл” ?
Пане Андрію, я теж не маю документованої інформації про верхівку ВО “Свобода”. Однак, я спостерігаю за цією політсилою з 2006-го року і прийшов саме до такого висновку.
Віталій Кличко – взагалі не політик. І це не комплімент. В своєму оточенні він не лише нічого не вирішує, але й здається, не має власної точки зору на ряд речей.
Про Тимошенко я вже сказав. На всякий випадок додам – на тимошенківські сайти я не заходжу.
Колись Тягнибок казав, що п`ята колона в Україні поділена на три ешелони. Перший – КПУ, ПСПУ та різні “Русскіє Блокі”. Другий – ПР з сателітами. Третій – БЮТ з сателітами. За словами Тягнибока, кожен з цих трьох ешелонів діє автономно, але час від часу, їхні дії координуються. Ще “свободівці” порівнювали тимошенківців з чекістами, які переодягалися в форму УПА.
Тимошенківці ж на кожному кроці повторювали, що діяльність ВО “Свобода” – на руку “регіоналам” і ( пошепки ) Москві.
І що цікаво, обидві сторони мали рацію.
потому что думать никто не хочет, работать не хочет. большинство хочет всё и сейчас. И сильный президент в понимании большинства – ” бьёт – значит любит “……
откройте глаза !!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!1