Невигадана війна

IMG_0110

На фото: мур старого єврейського цвинтаря у Франкфурті, Німеччина, який у 1996 році став меморіалом місцевим мешканцям – жертвам Голокосту.

5 травня дивився новини Першого національного в гостинній оселі Любомира та Дарусі Полюгів, учасників українських визвольних змагань часів Другої світової війни, яку дикторка вперто називала «Великою вітчизняною». На екрані мелькали радянські вояки та танки з червоними зірками. «Пам’ятаємо! Перемагаємо!» – кричало гасло поряд із червоним маком у лівому верхньому куті.

Можу уявити, що хтось пояснить зміну гасла логікою воєнного часу, мовляв, якщо заради перемоги над злочинним путінським режимом українцям треба трошечки відчути себе нащадками «шляхетних радянських воїнів-визволителів», то може й хай? А пуповину, що поєднує в підсвідомості з тоталітарним минулим, розріжемо вже потім, подолавши в будь-який спосіб сьогоднішнього ворога.

Хибні міркування.

Але й навіть промовляючи «Ніколи знову», чи усвідомлюємо, що йдеться не тільки про злочини нацистів і їхніх поплічників, а й про не менш ганебні дії з боку інших учасників чи не наймасштабнішої трагедії в історії людства?

Адже червоні «визволителі» спочатку уклали пакт із Гітлером, окупували частину Польщі та Румунії, Латвію, Естонію, Литву, закатували та вивезли до Сибіру десятки тисяч «визволених», вбили понад двадцять тисяч військовополонених польських громадян.

Мешканці польского села Єдвабне, отримавши «благословіння» нацистів, власними руками впродовж одного дня вбили майже всіх своїх односельців-євреїв – щонайменше декілька сотень людей. Історика Яна Гросса, який нарешті, десятки років потому, оприлюднив дані про цю трагедію, деякі польські «патріоти» піддали ніщивній критиці.

У Сполучених Штатах Америки було створено концентраційні табори для місцевих мешканців, у тому числі – громадян США, які мали японське походження. Мабуть, за знайомою нам сьогодні формулою: «Чекали на прихід японського світу».

«Бійня номер п’ять». Так назвав американський письменник Курт Воннегут роман, в якому описав бомбардування авіацією антигітлерівської коаліції німецьких міст на початку 1945 року, що воно призвело до численних жертв серед мирного населення. В серпні цього ж року американські літаки скинули атомні бомби на японські міста Хіросіма й Нагасаки.

У результаті війни Радянський Союз із мовчазної згоди інших держав-переможців на десятки років поневолив десятки мільйонів мешканців східної частини Європи. Радянський диктатор Сталін зробив це не самотужки, а в тому числі й за допомогою наших дідусів і бабусь у пілотках із червоними зірками. Звісно, що вони були заручниками людоненависницької системи, так само, як і, наприклад, німецький антифашист Йоахім Фест, автор блискучої книги спогадів «Не я», якого разом із однодумцями – батьком і братом – наприкінці війни було мобілізовано до гітлерівської армії, після чого брат загинув на східному фронті.

Невдовзі після капітуляції нацистів Радянський Союз продовжив чорну справу нелюдів-організаторів Голокосту. Було заарештовано та вбито членів Єврейського антифашистського комітету та численних інших діячів єврейської культури; в поневоленій Чехословаччині відбулися політичні процеси з антисемітським підгрунтям над так званою групою Рудольфа Сланського, в результаті яких було засуджено до страти видатних діячів антифашистського спротиву. В СРСР було розпочато так звану «справу лікарів».

Американський журналіст Стадс Тьоркел узяв назву збірки усних спогадів очевидців Другої світової війни, «The Good War», у лапки, підкресливши, що то є цитата з розповіді одного з учасників війни,  включеної до збірки. Мабуть, що саме спогади очевидців без урахування будь-якої політичної доцільності можуть наблизити до розуміння того, що ж насправді відбулося з людством у ті страшні роки. Керуючись цим принципом, ми найближчим часом у спеціальному розділі «Невигадана війна» почнемо публікацію спогадів учасників українського визвольного руху 30х – 50х років ХХ століття.

Comments

  1. Фріц Теофіл says:

    Так, людина має бути людиною. Але хто сказав, що еталон людини – це обиватель мирного часу – добрий ( а частіше – байдужий ), бо ситий та убезпечений ( принаймні відносно ) ? Може в мирний час, та ще й з точки зору соціології, така поведінка і є найлюдянішою. Але у військового часу свої закони. Якщо війна з Росією набере повномасштабного розмаху, перед нами стане вибір – або озвіріти трохи, обороняючи свої домівки, або оскотинитись добряче в московській неволі. Така дилема без третіх варіантів.

    Приклади звірства різних сторін в ту добу вийшли якісь… кострубаті і не завжди з однієї категорії. Радянський Союз – фашистська імперія на кшталт Третього Райху. І злочини цієї імперії проти людства та людяності, щонайменше не поступаються за своєю жорстокістю злочинам німецьких нацистів. Польське село Єдвабне… такий випадок міг ( та й може ) виникнути практично в будь-якій частині земної кулі при сприятливих для цього обставинах. Тому, зупинюсь трохи на “бійні №5” та Хіросімі-Нагасакі.

    Бомбардування Дрездена, Гамбурга та інших німецьких міст британсько-американською авіацією сталось не тому, що “боббі” та “янкі” закортіло повбивати німецьке мирне населення. В цих містах було виробництво, необхідне для війни. І “боббі” з “янкі” пішли на жертви серед мирного населення ворожої країни, щоб зберегти життя своїх та союзників – військових та цивільних – зокрема, наших з вами дідусів та бабусь.

    З Хіросімою-Нагасакі схожа ситуація. Аби примусити Японію капітулювати, союзники мали або знищити вдесятеро більше людей звичайними бомбами та снарядами, або кидати в м`ясорубку тисячі та десятки тисяч своїх вояків – японці вміли воювати на суходолі… Вся провина американців в тому, що життя своїх людей вони ставили вище, ніж життя ворогів та населення ворожих держав. Хоча люди в країнах, переможених “бомбардуючими” американцями та британцями, чомусь змогли повернутись до нормального життя на половину сторіччя раніше, ніж мешканці країн, яких “звільнила” радянська армія.

    Взагалі, британці та американці – щасливі люди. Британець Олдос Хакслі міг міркувати в тому сенсі, що з землі росте хліб та прапори, але люди чомусь частіше вибирають прапори… Роздуми американця Воннегута в “Бійні №5” – звідти ж. Але ми, українці, добре знаємо, що трапляється з хлібом, якщо недопильнувати власний прапор.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: