Шановний український парламенте! Шановні народні депутати!
Перед тим, як зробити процедурні речі, я хотів би до вас звернутися з коротким словом, воно буде присвячене поточній ситуації. Протиріччя, яким сьогодні живе, я надіюся, частина українського суспільства – це протиріччя, які не приніс шахтар із Донецька, чи лісоруб із Прикарпаття. Ці протиріччя в наше суспільство не принесли лікар із Чернігівщини, чи вчитель із Криму. Я хочу бути відвертим і сказати, що ці протиріччя принесені тими людьми, які сьогодні знаходяться в цьому залі.
Ці протиріччя, я розумію, використовувалися, як інструменти виборчої кампанії. В хід йшло все, в тому числі речі, які відносяться до національних пріоритетів. Підкреслюю, творці цих протиріч знаходяться в залі і я хотів би, щоб ми сьогодні мали чесну і відкриту розмову, як справитися з цими викликами, як справитися з цією проблемою.
Переконаний, що парламент в кожній країні твориться для того, щоб знімати протиріччя, консолідувати націю, формувати основи і засади національної політики внутрішньої і зовнішньої, одним словом – дбати про цілісність, суверенність і єдність.
Хотілось би сказати, що мені здається, кожного дня і з кожного робочого місця парламенту, а їх 450, повинні формуватися не якісь проблеми і виклики нові, а звучати приблизно одне і те ж.
Наприклад: „Український народ – ти молодець! Ти класний! В тебе прекрасна історія, в тебе чудова мова, в тебе прекрасні традиції. Зранку до вечора ти твориш чудеса. Ми пропонуємо до тих творінь, що ви робите, іще добавити таке-то, таке-то і ця нація буде процвітати”.
Переконаний, що нам треба творити, нам менше треба повертатися в минуле і шукати там проблеми. Це вихід, повірте. Тільки в цій залі можна знайти загальнонаціональний компроміс. Другої зали не існує.
Парламент не повинен бути “фабрикою проблем”. Парламент повинен бути тим інститутом, який ці проблеми вирішує.
І тому мені боляче, коли люди, які повинні вирішувати ці проблеми, апелюють після виборів, після чотирьох місяців виборів, до вулиці.
Що ми хочемо запитати сьогодні у вулиці? Про що говорять оті пусті палатки, шановні колеги? Яку ми відповідь хочемо почути?
Ви знаєте, я пригадую, як починалася “помаранчева” революція то на майданах і, в даному випадку на київському майдані, було декілька десятків тисяч людей. І виникло питання потім, як захистити їх від дощу, від снігу, який окров їм дати? Тоді виникли палатки. Зараз у нас щось відбувається навпаки. Стоять палатки – немає людей. Мені це нагадує, вибачте, той хороший єврейський анекдот, в якому говориться: “Господин секретарь, чи товариш секретар, ваше указание выполнено, за 2 дня создан колхоз тчк шлите колхозников”.
Чому у нас стоять пусті палатки? Це демонстрація чого? Мудрості, що ми можемо шукати відповіді? Це міф, легенда зробити майдан два, але не той час. І тому я хотів би зараз поговорити більш по суті того, що стосується виборів. Я буду говорити відверто, щоб ви, і одна, і друга сторона, зрозуміли роль Президента в цій ситуації.
26 березня відбулися вибори. Вибори були демократичні. Про це сказали національні спостерігачі, міжнародні спостерігачі. Вибори визнали кожна із 5 партій, яка присутня в цьому парламенті і партії, учасники блоку. Чи я неправильно вас зрозумів? Вибори дійсні? Дійсні. Поставили одну крапку, проходить відведений Конституцією час, формується коаліція.
Я відвертий буду, в даному випадку я буду говорити не як Президент, а як громадянин. Моя душа була на стороні помаранчевої коаліції. Природно. Я знав, що ця коаліція дуже складна, з великими проблемами, я знав, що її зруйнували не “Регіони”, а амбіції декого всередині фракцій, але ми цю дорогу повинні були пройти. Це наші політичні зобов’язання.
Трапилось так, що 6 липня ця коаліція розпалась.
Я не хочу говорити про морально-етичні виміри, я просто констатую факт, шостого числа та коаліція розпалась. І постало питання формувати іншу коаліцію.
В мене запитання друге. Друга коаліція сформована відповідно до конституційних термінів – так.
Йдемо далі. Ця коаліція запропонувала кандидатуру Прем’єр-міністра Президенту своєчасно – так. І хочу вам сказати, що Президент у відведений Конституцією йому термін за 15 днів розглянув цю кандидатуру. Я хотів би показати і посилатися те, що ми пройшли правову дорогу Конституції. У нас немає зерна неправди за собою по цій дорозі. І тому я апелюю до вас і говорю: “відповідно до чинних виборів, відповідно до процедур Регламенту парламентом, політичними силами, коаліцією, кінець-кінцем Президентом пройдена своя правова дорога. І сьогодні рішення по цьому питанню знаходиться в парламенті України”.
І в першій і в другій коаліції мене найбільше турбувало, скажу вам відверто одне, який курс нова політична команда може провести, чи вона може захистити основи національного політичного курсу як внутрішнього так і зовнішнього, чи здатна ця команда захистити демократію і свободи, яких Україна чекала останні 15 років, як не допустити узурпацію влади, яка має високу вірогідність як у першому варіанті, так і в другому варіанті і це також, я відверто хочу вам говорити.
Чому угода про першу коаліцію формувалася більше 10 тижнів, та тому, що були складні відповіді: що ми робимо, які цілі, куди йдемо, починаючи від відношення до інтеграції, системи колективної безпеки, закінчуючи питаннями галузевими, включаючи землі.
І моя мета була із трьох позицій, які були на початку, змусити чи посприяти моїм колегам в парламенті вийти з одною програмою, а не з трьома. Бо для мене була то гарантія реалізації національного курсу. Ті самі по суті питання були і в рамках дискусії з другою коаліцією. Ми днями, ночами проводили цю дискусію з одною метою. Хто приймав участь у цих дискусіях підтвердить, жодного разу, жодна сторона не піднімала питання чи міністр такий-то буде за тією силою, чи віце-прем’єр такий-то буде за тією силою. Жодного кадрового питання не стояло.
Ми билися, на мій погляд, як леви за одне: чи ми будемо мати українську Україну. Чи ми витримаємо державницький курс, який добре виписаний. І тим, хто читає Конституцію, закони, ясно і про концепцію інтеграції, і про концепцію безпекової політики.
Ми повинні поважати як слухняні громадяни України ці постулати. Тому що, вибачте, за загострення, тему федералізму, дійсно, не приніс донецький шахтар, суспільство не обговорює її. Вибачте, я не хочу нікого образити, бо це патологія. Тему української мови ніхто не обговорює, шановні, із тих, хто добре знає українську Конституцію і національні закони. Ми поступили по європейських стандартах. Ми дали більше мові будь-якій, чим дали у конституціях і законах сусідніх держав. У нас немає пригнобленої ні корінної нації, ні національних меншин. І це правда.
Коли ми говорили про тему колективної безпеки чи інтеграції, знову таки ті закони і Конституція, які ми маємо, дають чітку відповідь, формулювання і супроводження українського інтересу. І моя задача при проведенні круглого столу була, як раз, у тому, я зрозумів, що є різні погляди, скоріше всього, які були надумані, які в азарті політичної боротьби були поставлені як інструменти цієї боротьби, сьогодні їх треба знімати. І тому виникла ідея круглого столу, мета якої була в одному – сформулювати основи тих положень, які знімають протиріччя.
Мені здається, це нам вдалося. І всі сторони зробили свій крок назустріч. Я переконаний, що після того, як був підписаний документ ні одна сторона не зраджена. Але ми вперше продемонстрували цій нації, що політик може бути на пів корпусу впереді, що він може показувати дорогу. І я за це вдячний кожному, хто приклався до цього документу. Ну, до речі, я вдячний і тим, хто не приклався. Все одно це була спроба бачити нас в єдності, в купі. Тому, що я думаю, що це основна місія цієї зали.
Таким чином, в рамках проведеного круглого столу ми отримали засвідчення тих основ курсу, які відповідають Конституції України і національним законам. Ми пройшли вибори, ми пройшли етап формування фракцій, ми пройшли етап подання кандидатури, ми пройшли етап узгодження основ політичного курсу наці. І тому, це для мене було підставою для того, щоб подати запропоновану коаліцією кандидатуру на Прем’єр-міністра – Віктора Федоровича Януковича.
Хотів би підкреслити, що Конституція не дає право Президенту ревізії персональної. Але, переконаний, Конституція дає право вимагати спадкоємність, узгодженість політичного курсу, чому я присвятив, власне кажучи, останні три місяці.
Мені здається, ми цю дорогу пройшли всі відкрито і чесно.
І останнє із того, що перед формальним поданням я ще хотів би сказати: я найменш хотів би обговорювати інший сценарій, бо для цього треба потрудитися і знайти правові підстави, але в рамках чистоти нашої дискусії я все ж таки хотів би повернутися до нього.
Давайте уявімо, ми проводимо позачергові вибори. Перше запитання до себе і до всіх вас: ми отримуємо відмінні політичні результати виборів від тих, що ми маємо на 23 березня чи ні? Ні. Переді мною буде сидіти п’ять голів партій або блоків, тільки це буде на 90 днів пізніше. Я підкреслюю, якби правове поле ще було для такого рішення, це робить можна було б, але якщо цього правового поля немає, тоді те, що ми зробили поза законом, було б легко витлумачено як ревізія політичних результатів виборів 26 березня. Це вже не демократія, це – спосіб впливати на результати волевиявлення через інструменти влади, це просто незаконно.
Хотів би підкреслити ще інше: це країна, в якої за декілька тижнів до Нового Року немає бюджету країни; це чиясь невиплачена заробітна плата, пенсії і соціальні програми; це час, коли ми впусту тратимо відносно стосунків з інвестором – в цей час ніхто не йде, в цей час тільки виходять з України; це питання, які пов’язані із основами бюджетної фіскальної політики; це час, який ми втратимо безповоротно; це питання енергетичної безпеки нації, яка йде в зиму з політичними дебатами, а не з запасами ресурсів.
Одним словом, ми можемо набрати масу аргументів, яка б сказала: знаєте, гарантовано ви на кінець року мали б хороший довісок кризи. Зараз в нас є антикризова коаліція, але немає кризи, на щастя; на кінець року в нас було б навпаки.
І тому я звертаюся до народних депутатів, ті, які, можливо, по-різному дивилися на цю ситуацію, хто з гарячими головами, хто із іншим підходом. Нас різнило, я маю на увазі Президента і народних депутатів, у цій ситуації одне: ви собі могли дозволити теорію питання, ви собі могли дозволити дискусію “А що буде, коли так? А що буде, коли інакше?”. А я повинен бути відповідальним за ту ситуацію, яка може виникнути в цій країні, і в мене немає до кого більше апелювати. І тому я хотів би, щоб ми були чесні, коли ми проводимо цю дискусію до кінця, ми повинні жити у виключно правовому полі, ми не повинні жити в емоціях.
І останнє. Я закликаю сьогодні весь український парламент робити рішення. Я розумію, що вони складні, для дуже багатьох, вони не прості, але прошу не ховатися в окопах, не апелювати до вулиці там, де працює ваш мандат, це вже рішення ваше. Будь ласка, я знаю, що ми живемо в такому часі, що за налигач ніхто не приведе тебе ні в яку коаліцію, це тільки твоє серце повинно говорити. Ми говоримо про консолідуючі національні інтереси, про українську долю чи про щось інше. І тому визначайтесь: кому коаліція – тому коаліція, кому угода про співпрацю – тому угода про співпрацю, кому поняття близьке „позиція”, „опозиція” – і так можна жити. Але я прошу, парламент повинен бути визначений.
Позиція друга. Я дуже просив би вас кожного, хто в цьому залі і хто не в цьому залі: припиніть політичну політику війни, замініть політику війни, політичної я маю на увазі, на політику взаємозмагання. Так робиться в кожній країні. Давайте признаємо, що політичний зал є таким, який він сьогодні є, іншого не буде. Якщо ми цього не зрозуміємо, та я переконаний, до таких політичних сил буде опозицією просто вся нація, весь народ. І тому я закликаю український парламент до порозуміння, і ще раз зважити свою велику консолідуючу місію, яка лежить на ваших плечах.
І тепер про формальні речі. Відповідно до подання коаліції я вношу кандидатуру Віктора Федоровича Януковича на посаду Прем’єр-міністра.
Я переконаний, що сьогодні і ліва і права частина залу добре розуміють, що ми живемо в надзвичайно цікавому, унікальному часі для формування українських перспектив. Я б дуже хотів, Вікторе Федоровичу, щоб ті політичні сили, які поділяють ваші погляди, [зробили все, щоб] основи і засади політики, про які ми дебатували останні два тижні, були успішними, на користь кожному громадянину і нашій Україні.
Я хотів би ще раз прохати, що перед нами стоять виклики по консолідації нації – це завдання для кожного народного депутата. Ми повинні говорити не тільки про хліб насущний, ми повинні мати об’єднану націю. Якщо ми хочемо вигравати змагання, зокрема міжнародні, у нас не повинно бути дискусії з географії політичної, з історії української, мови, устрою і так далі. І я прошу це прийняти, як мій наказ у проведенні національної політики.
Паралельно, я хотів би також, щоб не виходити двічі на цю трибуну, формально представити Міністра оборони України Гриценка Анатолія Степановича і за квотою Президента я б хотів представити кандидатуру Міністра закордонних справ України – Тарасюка Бориса Івановича. Просив би цю поважну залу підтримати ці кандидатури.
І користуючись нагодою я хотів би привітати обраних суддів Конституційного Суду у цьому залі сьогодні, і переконаний, що вони поділять ту високу місію формування верховенства права в Україні, яка покладена на цей конституційний інститут.
Дякую всім.
Фото: Михайло Марків, прес-служба Президента України
Гарна міна в кепській ситуації. Можна сказати і “при поганій грі”, але тоді потрібне вточнення, що гравцем був весь наш народ. І на парламентських виборах 2006 українські виборці пустили коту під хвіст левову частку завоювань Помаранчевої Революції.
P.S. Зараз знову прийде Хант зі своїм “антисемітизмом”.