За влучною характеристикою Андрія Ілларіонова, більшість представників путінського режиму – носії «культури шпани», «культури кримінального світу», які за допомогою засобів інформаційної війни (так званих « ботів» тощо) намагаються нав’язати «викривлене враження, що більшість людей агресивні, хами, нападають і так далі», викликати в людини, яка не є носієм вищезазначеної «культури», відчуття власної «ненормальності» та бажання «підлаштовуватись і ставати такою, як усі».
Висловлю думку, яка, мабуть (і це тим гірше), буде непопулярною. Повідомлення про те, що «патріотично налаштовані хлопці» в Харкові «перекинули і розірвали комуняцький намет» свідчить про успішність вищезазначених дій Кремля. Чи ми дійсно хочемо мати «Единую Россию» та «Селигер», тільки в вишиванках?
Не маю жодних політичних симпатій до комуністів, послідовно підтримую ідею суду над комуністичним режимом та заборону комуністичної ідеології в визначеному законом порядку. Але категорично не погоджуюсь із вживанням протизаконних методів для досягнення будь-якої мети. Тим більше, що існують і інші приклади.
В квітні 1990 року я був свідком того, як львівська молодь зіпсувала святкування дня народження Леніна. Хлопці прийшли до ще не знесеного на той час пам’ятника «Іллічу» одночасно з комуністами, вдягнувши ватники та рвані шапки-вушанки. Здається, в них ще був баян. На закиди обурених шанувальників «вождя» відповідали: «Який Ленін – таке і свято!»
Як то кажуть, відчуйте різницю.
НАСПРАВДІ 
На мою думку, аналогія з “Селігером” є недоречною. Чому? Бо “Селігер” – це, головним чином, продукт конформізму. Хочеш виглядати “як усі” – виглядай, як патріот “великой Рассеи” ( а щирість – справа десята ).
Нам до цього зараз дуже далеко. З ряду найрізноманітніших причин. Як вигідних для нас, так і не дуже. Однією з таких причин є те, що попри явний підйом патріотизму в нашій країні за останній час, в нас ще залишилось дуже багато колоніалізму та “малоросіянства” ( на що, власне, і розраховував Путін, коли почав з нами війну ). Тому, зовнішній вияв патріотизму ще нескоро стане в нас конформізмом. І вишиванка зараз ( а тим більше – в Харкові ) – це скоріше виклик суспільству, ніж мімікрія в ньому.
Тепер щодо комуністів. З посилання видно, що це не просто комуністи, чи навіть комуняки. Вони збирали гроші для підтримки терористів “ДНР”-“ЛНР”. А це вже трохи більше, ніж святкування дня народження Інеси Арманд, чи не так?
Крім того, розгром форпосту “Наварассєі” в місті з Гепою, Допою та цілою купою проросійсько-антиукраїнськи налаштованої міліції… Це все-таки набагато ближче до сміливої операції партизанів в тилу ворога, ніж до погрому політично неугодних.
Коли кажу про “Селігер”, маю на увазі притаманну його учасникам ненависть до носіїв іншої думки та готовність вживати незаконні методи, зокрема насильницькі, для боротьби з нею. Вишиванка як раз є хіба не єдиним, що відрізняє харківських носіїв тоталітарного мислення від їхніх близнюків із “Селігера”. Харківська міліція на сьогоднішній день показала свою здатність затримувати учасників комуністичних мітингів, тому апелювати до неї, маючи підстави вважати встановлення наметів незаконним, мало сенс і продемонструвало б, що Україна дійсно, на відміну від путінської Росії, є цивілізованою правовою державою.
Копнувши ваше посилання, я побачив дві речі. По-перше, спроба заявити на знахабнілих комуняк в міліцію була. Закінчилась вона гірше, ніж нічим.
По-друге, комуняки збирали гроші на підтримку “ДНР-ЛНР”. Уявіть собі, якби 12-14 вересня 2001 року хтось збирав би гроші ( хай навіть чисто символічно ) на підтримку “Аль-Каїди” в Нью-Йорку.
Є речі, які знаходяться за межами понять про “терпимість-нетерпимість”. Тут саме такий випадок. І залишивши палатку ( Лєніна ), харків`яни продемонстрували б тільки, що в цьому місті живуть “русскіє і хохли-тєрпіли”, а значить – можна робити “ХНР”.
Від “Селігеру”, людей, які порвали палатку “ХНР”, відрізняє не тільки вишиванка. Тут є одна важлива різниця. “Селігерівці” відчувають свою безкарність, бо мають “дах” на рівні президента-диктатора. Ті ж, що розносили палатку, діяли на свій страх і ризик, ризикуючи здоров`ям, життям, або волею.
Так, в цих людей не завжди є достатня кількість здорового глузду. Через це, їх частенько пошивають в дурні пройдисвіти, що видають себе за патріотів, радикалів та чесних людей. Про це і варто писати, а заодно – дати патріотам розумну альтернативу.
А закликати підставляти другу щоку… Тим більше, що щоки ці “державні”, як сказав один з героїв Павла Загребельного…
“Так, в цих людей не завжди є достатня кількість здорового глузду. Через це, їх частенько пошивають в дурні пройдисвіти, що видають себе за патріотів, радикалів та чесних людей. Про це і варто писати, а заодно – дати патріотам розумну альтернативу” – повністю згоден, саме це й мав на увазі. На мою думку, альтернативою є вживання всіх наявних законних засобів. Якщо міліція не відреагувала належним чином – звертатися до прокуратури, суду тощо. Насильство шкодить справі, бо не залишає можливості для наступних твердих та послідовних законних дій, які мали б беззаперечну підтримку як мислячої частини українського суспільства, так і міжнародних інституцій. Звісно, що про “другу щоку” не йдеться. Мова про те, що не можна дозволяти правопорушникам перетворюватися на жертв і таким чином уникати відповідальності.
Для того, щоб продемонструвати, що ми дійсно правова держава, треба спочатку нею стати. А поки, закони в нас дуже часто нагадують тих, хто їх приймає. І іноді, їх просто необхідно порушувати, хоча б заради верховенства права. Куди б ми прийшли, якби поважали закони від 16 січня цього року? Явно не до правової держави.
А ще варто враховувати неоднорідність та особливість психології нашого громадянина. Приведу приклад з пам`ятником Лєніну – не харківським, а київським на Бессарабці. Більшість киян з давніх давен була проти Лєніна. Але якби провели опитування, зносити пам`ятник чи ні, реакція більшості була б приблизно такою: “Вы что, совсем офонарели?! Других проблем нет, что ли?!! Да у нас… ( далі йде купа київських проблем та праведного гніву )… а вы о Ленине?!!!” В результаті такого підходу, вічними залишаються і Лєнін, і проблеми. І якби під час Євро-Майдану група людей ( в тому числі й самопіарників ) не накинула на Лєніна мотузки, не скинула його з п`єдесталу й не розібрала на сувеніри… хтозна, може б і не було ніякого “лєнінопаду” і ці шкідливі істукани простояли б до Страшного Суду.
Хоча, по всій логіці незалежної держави, їх мали демонтувати ще в 1991-му на законних підставах.
Що ж до випадку з палаткою, то на мою думку, краще незаконно дати стусанів кільком комунякам, ніж потім, цілком законно вибивати терористів з Харкова артилерією та авіацією.