Чому певні українські політики тим чи іншим чином співпрацювали з Путіним, розповідаючи про «прагматизм», «багатопартнерство», «історичні зв’язки» й «особий шлях»? Чому інші займалися відвертими провокаціями, які ФСБ вправно використовувала для розпалювання ворожнечі всередині України та псування її міжнародного іміджу? Чому значна кількість громадян віддавала цим політикам свої голоси, а найбільш активні не цуралися брати гроші незрозумілого походження за «роботу на виборах»?
Хіба всі вони не поділяють відповідальність за нинішні трагічні події? Чи для отримання індульгенції достатньо щосили вигукнути «Тримай вора!», тобто проголосити себе ворогом Путіна та захисником європейських цінностей? Який у нас буде парламент, зважаючи на позицію, що її займали новообрані депутати стосовно, наприклад, російської агресії проти Грузії, або расової чи іншої дискримінації до того, як у них раптом настало «прозріння»? Де гарантія, що завтра вони, а за ними й переважна частина суспільства, знову не змінять свою думку на протилежну?
Мимоволі згадуються слова Тараса Шевченка: «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами…»
НАСПРАВДІ 
Я ще дуже сумніваюся, за кого мені голосувати 26 жовтня. Політики, які раніше співпрацювали з Путіним, є у списках “Опозиційного блоку” , “Сильної України” Тигипка, КПУ і частково “Батьківщини”. А чи є такі в списку Блоку Порошенка? Я хотіла голосувати за “Свободу”, але вони можуть набрати менше 5%. Може краще все-таки за Блок Порошенка?
Я голосуватиму за Блок Порошенка. Хоч там і вистачає людей, які мені не подобаються.
Гарантій тут не буває. Певною запорукою може бути патріотизм українців, приправлений здоровим глуздом.