Вітаємо Любомира Полюгу з Днем Народження!

Сьогодні день народження нашого шановного та любимого пана Любомира Полюги. Навіть, не просто день народження, а ювілей! Пану Любомиру виповнюється 90 років. Погодьтеся – це ціла епоха, майже сторіччя.
Наша перша зустріч із родиною Полюгів відбулася в 2012 році, але маємо враження, що знаємо пані Дарусю та Любомира Івановича все своє життя.
Пан Любомир народився 9 серпня 1925 року в Галичині, коли вона ще входила до складу міжвоєнної Польщі, в славетному місті Лева. Походженням він із інтелигентної української родини: батько був учасником Української Галицької Армії, одним із творців Українського таємного університету у Львові, працівником товариства «Просвіта». Мама працювала в допомоговій секції для бідних дітей при школі. Вчився в українській «Рідній школі» (що це був за унікальний заклад ви можете прочитати в українській Вікіпедії). Любомир Іванович розповідав нам, як у 1933 році, коли він навчався у другому класі, вони збирали гроші і продукти, щоб допомогти голодуючим братам з Великої України. Ми тепер знаємо, що це було на заклик Андрея Шептицького, Митрополита Української Греко-Католицької Церкви, великої людини і гуманіста, з яким в дитинстві пан Любомир мав честь бути знайомим. Потім Любомир Полюга навчався у Державній академічній гімназії. Став студентом Львівського медінституту, але скінчити його не довелося…
Пан Любомир розповідав нам, як він вступив спочатку до юнацької ОУН, потім – до лав УПА, був особистим охоронцем Головнокомандуючого Романа Шухевича, в 1947 році натрапив на засідку, внаслідок чого був поранений і заарештований, і провів в 4-х тюрмах (Рогатин, Станіславів, Київ та Львів – тюрма на Лонцького, камера №9) 18 місяців поспіль, де його піддавали тортурам за відмову співпрацювати з НКВД. Як потім опинився з вироком 10 років в ГУЛАГу, в Інті, де познайомився зі своєю майбутньою дружиною Дарусею. Як пані Даруся вишила йому там сорочку нитками, що витягувала з різних ганчірочок (зараз ця сорочка знаходиться в музеї). Як він таємно фотографував своє місце ув’язнення – ІнтЛаг (світлини збереглися).
Про те, як пан Любомир врятував у ГУЛАГу Пантелеймона Василевського, учасника повстання “Північне Сяйво”, що опинився з гнойним апендицитом у таборному лазареті після вироку суду – 25 років, і треба було знайти найдефіцитніші на той час антибіотики за багато кіломертів від лагпункту, взимку, і ще й примудритися їх непомітно вколоти помираючому товаришу – нам розповів сам врятований друг і побратим пана Любомира пан Пантелеймон, Панько, як його кличе пан Любомир.
в 1955 році пан Любомир і пані Даруся, щойно звільнені з табору, правдами та неправдами вступили до Семипалатинського медичного інституту (Казахстан), щоб скінчити свою освіту (пані Даруся теж навчалася в Львівському Університеті на медичному факультеті, і теж арешт і вирок в 10 років не дав скінчити їй навчання). Через заборону повертатися до Галичини, були змушені оселитися на Херсонщині в місті Цюрупинськ (Олешки) й працювали там лікарями.
Знаємо, як чекали – і дочекалися! – вони нашої Незалежності. І як потім відновлювали Олешки: брали участь у реставрації Олешківської Січі (1711 – 1728), у створенні козацького куреня, встановленні Арки Свободи і Пам’ятного знаку на терені колишньої Олешківської Січі, святкуванні 500-ліття Козацької Слави і 280-ліття Олешківської Січі, побудові храма Української Автокефальної Церкви в Цюрупінську і в багатьох інших справах. Навіть, коли пан Любомир був депутатом міської ради Цюрупінська, в 1997 році, вдалося надихнути цю міськраду на прийняття рішення про повернення місту історичної назви (на жаль, ВРУ вперлася та не затвердила перейменування). У 2003 році Полюги таки повернулися до рідного Львова і продовжили свою подвижницьку працю на користь Україні.
І це тільки короткий і неповний перелік того, що пройшли та пережили ці унікальні люди на своєму життєвому шляху.
Попри все, ані пан Любомир, ані пані Даруся зовсім не вважають себе за героїв. Вони кажуть, що були, як усі, і робили те, що мали робити.
Але ми знаємо, що не всі були такі, не всі робили те, що мали робити. Що ж до родини Полюг, то вони й сьогодні не стоять осторонь від справ, незважаючи на поважний вік.
Тож побажаймо їм, і особисто дорогому нашому пану Любомиру, довгих років життя, спокою в родинному колі, щоб здоров’я не підводило, щоб Україна наша збереглася, і щоб ми разом перемогли ворога.
Слава Україні! Героям Слава!