Фрагмент виступу Президента України Віктора Ющенка в Українському домі з нагоди Дня свободи 22 листопада 2009 р.
Свобода державна — я розумію її як здатність Української держави здійснювати самостійну і відповідальну політику, розраховану не лише на поточні, щоденні потреби, а й на довгу національну перспективу. Це — здатність діяти і захищати власні інтереси, попри будь–який зовнішній тиск, антипатію чи навіть відверту ворожість.
Яке наше місце у світі? На яку роль претендуємо? Хто ми — велика держава чи великий сателіт? Хто ми — українці чи малороси? Хто ми — нація чи населення? Хто кожен із нас — людина чи ще й громадянин?
Я наведу для спогадів кілька цитат.
Перша. «Так звана держава, що не має ніякої національної, історичної, культурної та моральної основи». Далі. «Штучно створена держава, нами подарована…» «Улюблений хатній песик західних демократій, якого взагалі не можна вважати за культурний народ».
Вам це нічого не нагадує? Це говорили лідери Німеччини про Польщу і польський народ у 1939 році.
Із брутальних лайок, які відображали єфрейторський інтелект, почалася велика катастрофа людства, яку потім історики, люди назвали ІІ Світовою війною.
Щоб вберегтися від катастроф, треба мати не лише чітку мету, але й силу і вміння не гнутися перед обставинами, твердо і невідступно захищати власні національні інтереси.
Для багатьох столиць Україна є постійною і незручною несподіванкою, яка ламає стереотипи і давні схеми стосунків, в тому числі по діагоналі між західним світом і Росією. У всьому мереживі міжнародних відносин Україна зобов’язана нарощувати і закріпляти свої позиції. Не як сателіта. Не як прохача. А як принципового, активного і наполегливого гравця. Тим більше, маючи таку унікальну геополітику.
Безумовно, ми здатні на це. І нам треба розуміти всю складність і серйозність зовнішніх загроз. Якщо хочемо доброго майбутнього для України, нам усім, незалежно від політичних поглядів чи електоральних симпатій, потрібно погодитися з єдиною зовнішньою нашою метою.
У ній також наша свобода. Про цю мету як Президент я сотню разів повторюю. Повторю і сьогодні. Наша довгострокова мета — повноцінне входження України до об’єднаної Європи, інтеграція у Європейський Союз і вступ до загальноєвропейської колективної безпеки.
Сильна Україна у складі об’єднаної Європи — це також історичний порятунок для Росії і захист для неї від сповзання у трясовину, в якій загинула Російська імперія, а потім і Радянський Союз.
Свобода передбачає відповідальність. І свобода передбачає принциповість. Саме тому я поїхав у Тбілісі у серпні 2008 року. Бо там йшлося про речі фундаментальні. Про вашу свободу, про їхню свободу — про нашу свободу.
Там, у Тбілісі прозвучав голос тієї Європи, якій небайдужа людська свобода і життя, незалежність суверенних держав і суверенних демократій. Ми повинні належати до цієї Європи. Навіть якщо вона мовчить. Бо це — головна запорука нашої свободи.
Україна повинна думати і діяти наперед, дбаючи про стратегічну власну перспективу.
Нас можуть не розуміти. З безсилля нам можуть погрожувати. Про нас можуть брехати. Нас можуть наважуватися ображати.
Наша справа — йти вперед і довести світові нашу силу, діяльну присутність і наш український вплив. Так я розумію свободу Української держави.
НАСПРАВДІ 
Напишіть відгук