Шановний Володимир Буковський пропонує навчити нас «посылать Путина». В якості обгрунтування російський дисидент наводить повчальну історію з власного життя:
«В 35-ом Пермском лагере был такой межнациональный совет. И совет неофициально решал лагерные проблемы, чтобы произвола не было. И вот на совете украинцы говорят: у нас проблема, нашего пожилого интеллигентного учителя из Закарпатья всё время вызывает кум (кум, это лагерный опер), а из своего кабинета посылает в карцер на пятнадцать суток. И так всё время, а человек пожилой, здоровьем не блещет. Мы, говорят, не знаем, что делать. Я отвечаю, что ситуация ясна: «Кум его вербует, а он не умеет кума послать. Учитель интеллигентно говорит, ой не могу, не хочу. А тут надо чётко по-русски послать, глядя в глаза». Высокий совет попросил меня всё это ему объяснить. Выходит человек из карцера, я к нему подошёл, мы заварили чайку, и я объяснил ему, что мне поручено научить вас, как послать кума. Учитель покраснел, говорит, мол, не могу говорить таких слов. Часа два я его учил посылать. У него даже губы не складывались для этого выражения, он знал несколько языков, а послать не мог. Но научил его. Кум его снова вызвал, учитель послал, его снова заперли в карцер. Но больше его не трогали.»
Дякуючи Володимиру Буковському за такий яскравий приклад, категорично не погоджуюсь із його висновками. На моє переконання, нездатність «чётко по-русски послать» як раз і відрізняє цивілізовану людину від такого представника «новой общности людей – советского народа», як Путін. Не варто йому наслідувати. Будьмо цивілізованими людьми.
НАСПРАВДІ 
Вибачаюсь за офф-топ, але маю цікаву ідею.
Хтось писав, що на фронті мало добровольців – вдесятеро менше, ніж потрібно. Що бійцям нічого їсти і часто бракує найбільш необхідного. І робить з цього висновок – український народ спить. Але висновок цей невірний.
Річ у тім, що попри, здавалося б, цілі гори інформації на цю тему, люди все-одно дуже мало знають про це, через її ( інформації ) невпорядкованість та неконкретність. Що може знати про це людина, яка не має численних знайомих в АТО та силових структурах? Тільки те, що десь є скриньки для грошей та кошики для їжі, що десь, здається, можна завербуватися і що в Олени Білозерської є чорне кошеня на прізвисько Ватник. Оце і вся конкретика. А цього, насправді, мало.
Потрібен мобілізаційний інформаційний бюлетень ( для початку – хоча б в інтернеті ), з якого кожна людина, яка бажає взяти участь в обороні України, могла б дістати корисну для себе інформацію. Все, що треба знати потенційному добровольцеві та бажаючому пройти підготовку. Де зараз найбільше потрібні волонтери і куди найдоцільніше віднести матеріальну допомогу.
Це джерело корисної інформації має бути всеукраїнським з відділами по Києву, Харкову, Львову, Одесі та іншим містам ( хоча б обласним центрам ) нашої країни. Тоді народ наш отримає точку опори і шанси Путіна на перемогу суттєво зменшаться.
А люди ( та організації ), які будуть вести цей бюлетень, сильно підвищать цим свою популярність.