«Насправді моєю основною політикою була українізація в широкому значенні цього слова: в економічному, в фінансовому, культурному, гуманітарному, духовному.» (Віктор Ющенко.)
«Незалежність від кого?» – запитав мене колега по роботі дванадцять років тому. Дійсно, якщо ми були залежні – і стали незалежні – то від когось же та залежність мала бути. «Тиск Росії й російськості на Україну як організований, так і стихійний, як зовнішній, так і внутрішній, не має аналогів», – ці слова Юрія Бадзя, написані в липні 2009 року, чітко характеризують умови, в яких знаходиться Україна протягом багатьох століть. 24 серпня цього року ми почуємо безліч палких промов із засудженням російського імперіалізму; політичні діячі та громадянські активісти прийдуть на військовий парад, щоб показати Росії свою рішучість у відстоюванні Незалежності. Все це дуже добре. Маю лише одне запитання: а де ви, шановні, були, скажімо, років сім-вісім тому? Чому з вас тоді слова «незалежність від Росії» кліщами неможливо було витягнути? Натомість ми чули:
«Часть страны хотела бы видеть Украину в НАТО, часть – нет. Но есть вопросы и более высокого уровня. Это – как воспримет Россия…»
«Владимир Владимирович, я точно без галстука могу проводить ужины… хи-хи-хи…»
Переважна більшість політиків Помаранчевого майдану рано чи пізно встали під прапори авторки вищенаведених слів; понад шість мільйонів українців у першому турі президентських перегонів 2010 року проголосували за неї, пояснюючи свій вибір «розчаруванням» політикою Президента Ющенка.
«Політика Ющенка – », – продовжує Юрій Бадзьо, – «це, друзі мої, не що інше, як політика українського національного опору. Сам же Ющенко – не хто інший, як вождь цього опору…
Але… Чи цього від нього чекав Майдан?
Мужайся, серце, до кінця… Вождь-то він вождь, національного-то національного, опору-то опору, але насправді майже не існуючого… Не він закинув Ющенка на самий верх. Голоси, отримані ним на президентських виборах, – це були голоси не за українство, а за суворий і справедливий правопорядок на чолі з непідкупним, непохитним, сучасним державним діячем. Чекали, що він стане грозою злодіїв, хабарників і шахраїв, що було нікому не під силу, а він став високопосадовцем-українізатором.
Якщо це все врахувати, то слід визнати, що в ролі, яку він сам для себе обрав, Віктор Ющенко зробив дуже багато. Чи не це він має на увазі, коли каже, що знає, чим жив і що залишить після себе? З його відходом майже не існуючий український національний опір може стати ледь помітним, а може й навпаки, розгорітися. Повинні ж будуть українці колись усвідомити правду його правління! У своїй країні я немов іноземець… Із цим можна жити, але чи варто?»
Хотілося б, щоб цей час усвідомлення вже, нарешті, настав.
Джерела: http://apostrophe.com.ua/ua/article/politics/2016-08-15/viktor-yuschenko-putin-provodit-fashistskuyu-politiku/6793, книга Юрія Бадзя “Бойові генерали, сивоусі парубки з української вулиці і троянська кобила історичного процесу”.
НАСПРАВДІ 
Напишіть відгук